Для батьків

ЛЮБИ СВОЮ ДИТИНУ! Радій, що вона є, сприймай її такою, яка вона є, не ображай її, не принижуй, не підривай її впевненості в собі, не карай несправедливо, не відмовляй у своїй довірі, дай дитині привід любити тебе.

ОБЕРІГАЙ СВОЮ ДИТИНУ! Захищай її від фізичних та моральних небезпек навіть тоді, коли доводигься поступатися власними інтересами чи навіть ризикувати власним життям.

БУДЬ ГАРНИМ ПРИКЛАДОМ ДЛЯ СВОЄЇ ДИТИНИ! Прищепи Їй повагу до традиційних цінностей, сам живи у злагоді з ними, стався до дитини з почуттям відповідальності. Дитині потрібна дружна родина, в якій шанують і люблять старих, підтримують щирі сгосунки з ріднею та друзями. Дитина повинна жити в такій сім’ї, де панує правда, чесність, скромність та гармонія.

ПОГРАЙСЯ 3І СВОЄЮ ДИТИНОЮ! Знайди для неї час, розмовляй із нею, грайся, як це їй подобається, сприймай її забави серйозно. Ознайомся зі світом її уявлень.

ПРАЦЮЙ РАЗОМ 3І СВОЄЮ ДИТИНОЮ! Допомагай дитині, коли вона хоче взяти участь у роботі. Коли дитина вже підростає, привчай її бути учасником усіх господарських справ. Під час дозвілля та канікул дитина повинна теж підтримувати активну діяльність як у школі так і вдома.

ДОЗВОЛЬ ДИТИНІ НАБУТИ ЖИТТЄВОГО ДОСВІДУ!Дитина визнає лише той досвід, який вона впізнала особисто. Твоя власна досвідченість часто буває зайвою для твоєї дитини. Дай їй можливість нагромадити власний досвід, навіть коли це пов’язано з певним ризиком. Дитина, що її надміру оберігають, дитина, застрахована ві будь-якої небезпеки, часом стає соціальним інвалідом.

ПОКАЖИ ДИТИНІ ПЕРЕВАГУ НА МЕЖІ ЛЮДСЬКОЇ СВОБОДИ! Батьки повинні розкрити перед дитиною чудові можливості розвитку та утвердження людської особистості відповідно до особистостей кожного. Водночаз дитині слід показати, що будь-яка людина має визнавати й дотримуватися певних меж в своїх вчинках як у родині, так і в колективі, в суспільстві; додержуватися законів і правил співжиття.

ПРИВЧАЙ ДИТИНУ БУТИ СЛУХНЯНОЮ! Батьки зобов’язані слідкувати за поведінкою дитини, скеровувати її так, щоб її вчинки не задавали прикрощів ні їй самій, ні іншим.

СПОДІВАЙСЯ ВІД ДИТИНИ ЛИШЕ ТАКОЇ ДУМКИ ЧИ ОЦІНКИ, НА ЯКУ ЗДАТНА ВІДПОВІДНО ДО СТУПЕНЯ ЗРІЛОСТІ ТА ДОСВІДУ! Дитині потрібно час, щоб навчитися орієнтуватися в цьому складному світі. Допомагай їй, як тільки можеш, вимагай від неї власної думки або самостійного висновку лише в тому разі, коли вона здатна на це відповідно до ступеня свого розвитку та набутого досвіду.

ДАЙ ДИТИНІ МОЖЛИВІСТЬ ДІСТАТИ ТАКІ ВРАЖЕННЯ, ЩО ЗГОДОМ МАТИМУТЬ ЦІННІСТЬ СПОГАДІВ! Дитина "живиться" так само, як і дорослі враженнями. Вони дають їй можливість ознайомитися з життям інших людей та з навколишнім світом.

1. Сiм‘я — мiцний i дружний колектив.

2. Здоровий сiмейний мiкроклімат.

 Виховання дiтей у сiм’ї має в бiльшостi випадкiв суб’єктивний характер i залежить вiд рiвня моральностi i культури батькiв, їх життєвих планiв, iдеалiв, вчинкiв, сiмейних традицiй тощо. Загальновiдомо, що сiм’я може сприяти всебiчному розвитку особистостi або гальмувати його.

Загальну для всiх формулу успiшного виховання дiтей у сiм’ї дати не можна. Сьогоднi ми поведемо розмову про основнi умови виховання учнів, якi можуть бути використанi в кожнiй конкретнiй сiм’ї з врахуванням їй особливостей.

У народi кажуть, що гарна та сім’я, де виростають гарні діти. Адже врештi-решт долю дiтей визначають не нашi прекраснi поривання, мрії, слова, а загальний мiкроклiмат сiмейного життя, його тональність, загальна спрямованiсть. Часто можна почути: «Дивiться, нiяких спецiальних цiлей сiм’я не ставила, а дiти виросли прекраснi». Гадаємо, що нiчого випадкового тут немає. Мабуть, батьки жили не заради дiтей або заради себе, а жили всі разом цілеспрямованим і радісним життям маленького колективу, де всі люблять один одного, нiкому нiхто не зобов’язаний, де панує атмосфера взаємодопомоги, тепла, справжньої турботи. Це i є по-справжньому добрий педагогiчний клiмат. Дiти, якi ростуть у таких сім’ях, не помiчають свого щастя, як повітря, яким дихають. Вони природно гарно розвиваються, живуть своїм багатобарвним життям, скороминучими бажаннями i мрiями. Їх розмови щирi, а смiх веселий i дзвiнкий. Як писав видатний педагог К.Д.Ушинський, до глибокої старостi залишаються у нас якiсь задушевнi зв’язки з тiєю сiм’єю, з якої ми вийшли. Нам якось навіть важко уявити собi, що цi зв’язки уже розiрванi назавжди.

Звичайно, добрi сiмейнi взаємини не виключають розбiжностей думок, суперечок. Але в дружнiй сiм’ї  їх розв’язують без роздратувань, приниження людської гiдностi, за будь-яких обставин тут не буде крику, взаємних образ, люди поважатимуть думку одне одного, цiнуватимуть авторитет батька й матерi, дiдуся i бабусi.

Сім’я — це невичерпне джерельце народної педагогiки, практична школа духовності дитини. І якщо в сiм’ї здоровий мiкроклiмат, дiти виховуються особистим прикладом батькiв в дусi патрiотизму i високої духовностi.

Однiєю з умов успiшного сiмейного виховання є довiр’я до дiтей, надання їм самостiйностi. Якщо малюк бачить, що дорослi вiрять в його сили, чеснiсть, доброту, поряднiсть, вiрять в те, що вiн зможе перебороти труднощi в навчаннi, виправити поведiнку, то це довiр’я окрилює його, вселяє впевненiсть у своїх силах, породжує бажання стати кращим.

Для прикладу хочу порiвняти такi двi ситуацiї. Однiй дитинi мама каже: "Ти уже навчився самостiйно контролювати час, тому можеш сам стежити за виконанням режиму дня. Я впевнена, що все буде добре: i уроки зробиш, i погуляти встигнеш. Нагодуй i пограйся з сестричкою. Я тобi повнiстю довiряю”. В iншiй сiм’ї мати сварить сина за те, що вiн довго гуляв на вулицi, в той час коли давно пора виконувати домашнi завдання: "Знову ти довго гуляв. Тобi говори-не говори — як в стiну горохом, нiчого не допомагає. Хiба таким можна довіряти?»

Звичайно, в першому випадку у дитини пiдвищується почуття вiдповiдальностi за свої справи. В другому — недовiр’я може озлобити дитину, викликати впертiсть, небажання стати чемною. Часто в таких випадках малюку хочеться зробити щось на зло дорослим. Та найстрашнiше, мабуть, те, що дитина сама опускає руки: «У мене i так нiчого не вийде».

Помиляються тi батьки, котрi постiйно в приклад своїм дiтям ставлять їх ровесникiв (добре вчиться, гарно поводиться). Це озлоблює малюка. Краще проявити впевненiсть: "Я вiрю, що завтра в тебе вийде краще. Подивись i порiвняй, як ти написав вчора і наскiльки акуратнiше сьогоднi”. Таке довiр’я, як правило, пiдтягує дитину, сприяє самовихованню, самовдосконаленню. Вiдвертi, довiрливi стосунки мiж батьками i дiтьми роблять мiкроклiмат сiм’ї найбiльш благополучним.

Характеризуючи умови успiшного виховання дiтей, не можна забувати про чуйне ставлення до найстарших членiв родини — бабусi й дiдуся.

Нерiдко в сім’ях з легкої руки деяких молодих батькiв вкорiнюється зневажливе ставлення до думок, порад дiдусiв i бабусь. А вони ж пройшли великий життєвий шлях, зробили багато для країни i для нас особисто. Важко уявити, як ранять їх такi грубi реплiки: "Що ви розумiєте?”, "Хто вас запитує? та iн.

Нерiдко чуєш вiд батькiв: «Ви не знаєте, який у нашої бабусi важкий характер. Вона нам тільки заважає виховувати дiтей”. У таких випадках, мабуть, треба і до себе бути критичним. Може й вам тепер не вистачає витримки. Адже був час, коли бабуся була конче потрiбна i тодi не заважала. Спробуйте пiдрахувати, скiльки щоденних турбот припадає на долю тих стареньких людей, якi «нiчого не роблять», а тiльки доглядають за домiвкою. Деякi батьки повнiстю перекладають на них виховання своїх дiтей. Бабусi (особливо в мiстах) супроводжують першокласникiв до школи, зустрiчають пiсля урокiв (та ще й несуть портфелi, бо дiти перевтомленi уроками), годують, стежать, як малюк виконує уроки, готують вечерю. Численним i складним справам немає кiнця. Ви ж на роботi спокiйно працюєте, бо впевненi, що вдома все гаразд. То, можливо, варто критичнiше поставитися до своїх висновкiв про бабусину працю. У молодi роки ми мало замислюємось над власною старiстю, та нам i важко це уявити. В одному можна бути впевненим: якщо змалку дитина вiдчуватиме, з якою повагою, чуйнiстю ви ставитесь до своїх батькiв, це обов’язково позначиться i на ставленнi до вас у зрiлi роки.

 Цiнуючи думки старших у родинi, варто турбуватися про єднiсть вимог всiх дорослих у ставленнi до дiтей. Головним є таке правило: ні за яких обставин не допускати в сiм’ї рiзних дiй, неузгоджених впливiв. З нашої вини маленька людина часто вирiшує такi проблеми, якi їй не пiд силу, бiльше того, вони травмують i свiдомiсть. Це стосується як дрiбниць, так i вагомих справ. Скажімо, мати на прогулянцi дозволяє купити морозиво, а бабуся категорично проти. Справа доходить до такої суперечки, що, нарештi, куплене морозиво не приносить хлопчиковi нiякого задоволення. Або батько наполягає, щоб донька щоранку робила зарядку, а мама, коли батько у вiдрядженнi, шкодує дiвчинку («нехай поспить») i порушує заведений порядок. Якщо глянути критично, то в нашому життi таких, на перший погляд, дрiбниць є чимало. Кiнець кiнцем саме вони найсильнiше впливають на загальний тон буденного життя, визначають спокiй i душевний затишок рідної домiвки.

Єднiсть вимог, їх розумна послiдовнiсть, звичайно, вимагають вiд дорослих нервових зусиль, умiння поступитися власним бажанням. Чим ранiше дитина звикає до усталеного життя, тим легшим воно буде з часом i для вас, i для неї. Спiльнi турботи про долю дiтей, звичайно, головне, що об’єднує батькiвськi зусилля на довгiй i тернистiй нивi життя. Тут не може бути мiсця свавіллю, егоїзму, дрiбним розрахункам.

І, на кінець, пам'ятайте, що виховання дiтей в сім’ї не особиста справа батька й матерi, а справа великої державної ваги, тому що нашi діти – це майбутнє України. Вони будуть творити iсторiю. Нашi дiти це майбутнi батьки i матерi, якi теж будуть виховувати своїх дiтей. Але й це ще не все: нашi дiти - це наша старiсть. Правильне виховання – це наша щаслива старiсть, погане виховання - це нашi сльози, це наша провина перед iншими людьми, перед державою. 

Підсумки зборів.

       І наостанок нагадаю вам, шановні батьки, слова відомого американського педіатра Бенджаміна Спока: «Любіть вашу дитину такою, якою вона є, і забудьте про риси, яких у неї немає… Результат виховання залежить не від ступеня суворості чи поблажливості, а від ваших почуттів до дитини й від тих життєвих принципів, які ви прищеплюєте їй».

 

Лекторій

для батьків з патріотичного виховання

Шановні батьки!

Свій виступ я хочу почати словами А.С.Макаренка

«Не можна відокремлювати сімейні справи від громадських. Ваша активність у суспільстві чи на роботі повинна відбуватися і в сім'ї, сім'я ваша має бачити ваше політичне і громадське обличчя і не віддаляти його від обличчя батька або матері. Все, що відбувається в країні, через вашу думку й вашу душу повинне приходити до дітей».

А. С. Макаренко

     Виховання дітей -  найважливіший наш обов'язок. Наші діти - це майбутні громадяни нашої країни, громадяни світу. Вони творитимуть історію. Наші діти - це майбутні батьки і матері, вони також будуть вихователями своїх дітей. Наші діти повинні вирости прекрасними громадянами,
свідомими батьками і матерями. Ураховуючи суспільно-політичну ситуацію, що склалася в Україні, усе більшої актуальності набуває виховання в молодого покоління почуття патріотизму, відданості загальнодержавній справі зміцнення країни, активної громадянської позиції тощо.

Відповідальність батьків перед державою, перед народом за те, як
вирощують вони тих, хто завтра стане «творити історію», кому довіримо
ми долю Батьківщини, надзвичайно велика.

Дітей треба виростити громадянами, патріотами своєї країни. А з чого
ж починається Батьківщина для наших сьогоднішніх хлопців та дівчат.

Звичайно ж, вона починається з берізки, і з картинки в букварі, і з
добрих і вірних друзів, і з лісу, і з вулиці і села, де ти народився і живеш.

Але як прикро дивитися на забруднені вулиці, на сміття, яке викидають  мешканці нашого села в лісі, на березі річки. Хіба перелічене може виховати у дітей почуття патріотизму, яке формується з раннього дитинства? Чи не буде дитина імітувати дії дорослого, який є для неї ідеалом у всьому? Тому саме від ваших дій, шановні батьки, залежить поведінка ваших дітей.

Виховання активної, діяльної любові до Вітчизни, набуття досвіду патріотичної поведінки найлегше відбувається в процесі поступового залучення людини до справ і турбот Батьківщини. І тут батьки використовують далеко не всі педагогічні можливості. Не так важко виховати людину, яка спроможна відверто захоплюватися навколишніми пейзажами, соковитістю рідної мови, розмахом народної душі, сучасними досягненнями нашої науки, техніки, спорту, тому що це й насправді варте захоплення. Милування рідним - природне. Але Батьківщині потрібні не зворушливі споглядальники, а господарі, будівники, захисники. Усіляка країна стане руїнами, якщо її громадян не об'єднує прихильність до землі, на якій   вони мешкають, бажання зробити цю землю ще кращою. Ми звикли пишатися ратними перемогами, але не військові досягнення роблять країну багатою та щасливою. Її робить такою – народ, що проживає в ній, його духовні цінності.

Ми справедливо пишаємось нашою культурою, але чомусь вона не

захистила нас від пияцтва та наркоманії, не позбавила нас від хамства, лихослів'я  та вульгарності. Мабуть теперишній патріотизм полягає не тільки у поважному ставленні до нашої історії, а й у повазі до себе, як до особистос ті, в повазі до оточуючих, як своїх співвітчизників, і, загалом, до своєї країни такої, якою вона є, з її досягненнями, недоліками та поразками.

Якщо ти справжній патріот, то твоя «хата» ніколи не буде «з краю», ти не зможеш бути стороннім спостерігачем на своїй землі. Господарське ставлення до дійсності - перша ознака істинно громадянського характеру.

Коли вдумливо поставитися до патріотичного виховання, то батьки багато що встигнуть ще до школи. Задовольняючи дитячу допитливість,вони розкажуть своїй дитині  про рідну місцевість, про її минуле, про людей, які вклали часточку себе в її розвиток. Справжнього патріота треба виховувати. Позиція батьків у житті, їхня власна громадянська активність - перша умова такого виховання. Тому базовим інститутом у системі формування патріотизму є сім’я. Саме в ній створюється психологічна основа орієнтації майбутнього громадянина, закладаються перші поняття про «малу Батьківщину». Розповіді й бесіди-спогади про патріотичні справи батьків, міркування над минулим Батьківщини є одночасно й уроками мужності для дітей, і передачею естафети від покоління до покоління, зв’язком часів. У такі хвилини діти почувають себе єдиним цілим, невіддільним від героїчного минулого своїх дідів, батьків і матерів. Подорожуючи по дорогах нашої країни, батьки й діти безпосередньо ознайомлюються з Батьківщиною, її культурою, минулим і сьогоденням, відвідують меморіальні комплекси, які своєю емоційною силою впливу пробуджують у серцях дітей скорботу про полеглих, любов і повагу до старшого покоління, що відстояли для них свободу і незалежність. За правильної  позиції батьків такі подорожі можуть зіграти неоціненну роль у патріотичному вихованні дітей. У галузі суспільної активності приклад дорослих чи не найзахоплюючий. Якщо ж батьки і самі намагаються якомога менше проявити себе в житті, то й дитина звикає заглушувати внутрішній сором і закривати очі на все, що хоча й не закликає до її громадянської совісті, але й не входить до офіційно закріплених за нею функцій. Кожне нове покоління людей живе і розвивається у певному національному середовищі, життя якого залежить від особливостей державного устрою країни. Дитина від народження перебуває під впливом як соціально-економічних умов, так і національної специфіки: побутового життя, культури, народних звичаїв, традицій. Вона переймає від дорослих багатство рідної мови, відчуття прихильності та симпатії до духовності свого народу, поступово призвичаюється до усталених морально-правових норм. Усе це веде до появи у неї особливих рис національної психології - ментальності, які стають підґрунтям для виховання громадянина-патріота.

Громадянська позиція свідомого українця має полягати в активному обстоюванні традиційних для нашого менталітету чеснот: любові до рідної землі, товариськості, розумної достатності, цінності родинного життя, духовності повсякденного буття, уважного ставлення до людей.

Проблема патріотичного виховання виникла давно. В основі її вирішення є відродження національної культури, фундаментом якої являються усталені народні традиції та звичаї, що вироблені народом впродовж усього історико-культурного розвитку. Дитина вперше відкриває Батьківщину в сім'ї. Це найближче його оточення, де він черпає такі поняття, як «праця», «обов'язок», «честь»,«Батьківщина».

Відчуття Батьківщини починається в дитини з відносини до найближчих людей - батька, матері, дідуся, бабусі. Це коріння, що зв'язують його з рідним домом і найближчим оточенням. Патріотичне виховання необхідно для будь-якого народу, будь-якій державі, інакше вони приречені на загибель. Однак здійснюватися це виховання має дуже чуйно і тактовно, і займатися нею треба спільно, з малих років прищеплюючи дитині повагу і любов до рідної землі.
Сформувати моральну основу і допомогти дитині успішно увійти в сучасний світ, посісти гідне місце в системі відносин з оточуючими неможливо без виховання любові до близьких і своєї батьківщини, поваги до традицій і цінностей свого народу, доброти і милосердя. Перш ніж дитина почне сприймати себе як громадянин, йому потрібно допомогти в усвідомленні свого власного «я», своєї сім'ї, своїх коренів - того, що близьке, знайоме, зрозуміло. Сім'я займає провідне місце в системі патріотичного виховання. У сім'ї, як первісної осередку суспільства починається процес виховання особистості, формування і розвитку патріотизму, який надалі триває в освітніх установах. Важливо, щоб улюблене село  постало перед дитиною як саме дороге, красиве, неповторне.

Патріотизм кожної дитини починається з рідної домівки,домашнього вогнища. Неньчина колискова пісня та її ніжне слово, мовлене рідною мовою, батькова мудра настанова та наука, бабусині казочки та дідусеві легенди, родинні традиції та звичаї - з усього цього виростає патріотизм. Бо все це глибоко западає в душу і ніколи не забувається.» З родини йде життя  людини», « Без сім’ї  немає щастя на землі», саме так говорить народна творчість про родину.

Саме в родині  закладаються засади патріотично - моральної  та  національної свідомості: в ході щоденного життя, в його радостях і смутках зароджується взаємоповага між людьми,любов,симпатія. При цьому важливо,щоб дитина навчилася не тільки брати, але й віддавати любов,турбуватися про  рідних з дитинства ,бути уважною до близьких людей. Це можуть бути спільні з дітьми прогулянки селом, де батьки звернуть увагу дітей на чистоту або  забрудненість середовища, бесіди з дітьми про  необхідність берегти природу рідного краю, задля збереження здоров’я та життя свого ,  в першу чергу,  та рідних. Це може  бути спільна праця біля подвір’я: висадка дерев, квітів, - прибираємо, прикрашаємо  - робимо  разом наше село чистим , гарним.  Розповіді батьків про свою роботу, яку користь вони приносять суспільству дають можливість дітям усвідомити значення кожного в розвитку рідної держави , краю.

Виховний вплив  батьків на дітей постійний. Вони впливають навіть тоді, коли нічого не роблять спеціально - просто своїми вчинками , прикладом, висловлюваннями тощо. Наслідуючи батьків, як найближчих і найбільш авторитетних людей, дитина засвоює норми поведінки, ставлення до  природи ,до людей ,що оточують , до рідного села.

Велике значення в патріотичному вихованні дітей  мають традиції та звичаї сім’ї. Потрібно, щоб діти пам’ятали , звичайно, з допомогою дорослих, про дні народження батька та матері, сестер та братів, бабусь та дідусів, своїх друзів, не забували про подарунки для них. Добре , коли діти дарують те, що зроблено своїми руками. А навчити їх цьому приємному заняттю наша з вами справа.

Частиною патріотичного виховання є виховання любові до природи рідного краю. А почуття до природи розвиваються в ході природоохоронної діяльності. Бувайте якомога частіше з дитиною на природі в лісі, біля річки, в полі рідного села. Звертайте увагу дітей на   неповторну  красу  навколишньої природи і хоча б одне деревце , або кущик  щорічно саджайте разом з дитиною, доглядайте і спостерігайте за ростом та розвитком рослини, отримуйте задоволення самі  і вчіть дитину насолоджуватись  спільними  здобутками. Знайомте дітей з назвами  дерев, квітів , трав;розповідайте відомі вам  легенди про рослини рідного краю. 

Родина - це природний осередок найглибших людських почуттів, де дити­на засвоює основи моралі серцем і душею, коли розвиваються почуття доброти, чуйності, любові до рідного краю. У родинному середовищі по особливому сприймаються звичаї та традиції, рідна природа, спогади стар­ших.

Плекаючи у дітей почуття любові до Батьківщини, виховуючи майбутніх гро­мадян держави, дорослі мають їм прищепити глибоку повагу і турботливе ставлення до своєї малої батьків­щини -рідного краю. Важливо, щоб діти усвідомили, що вони не просто споживачі   багатств  рідної  землі,   а  її творці, захисники. І якщо ви насправді хочете виховати у вашої дитини любов до рідного краю, батьківської хати, якщо ви хочете закласти готовність збе­рігати і примножувати багатства рідної землі, якщо ви хочете, щоб запах квіту­чих каштанів і бузку в дорослому житті повертав ваших дітей до рідних порогів не забудьте:

*  Йдучи вулицею рідного села, роз­повісти про визначні пам'ятки, які зна­ходяться на цій вулиці.

*  Познайомити дітей із назвою вули­ці, на якій ви знаходитеся. Чому вона так називається?

*  Відвідати разом всією родиною краєзнавчий    музей.    Після    відвідин обговоріть з дітьми те, що ви там поба­чили.

*  Побувати в прабабусь та прадідусів і розпитати, що вони знають про історію рідного краю. Які цікаві легенди, при­казки, загадки вони знають? Запишіть, а потім завчіть їх з дітьми.

* Здійснити цільову прогулянку разом з дітьми по визначних місцях рідного краю, а ввечері запропонуйте намалю­вати свої враження від прогулянки.

*   В День Перемоги всією родиною відвідати парк обеліск Скорботної матері. Вшануйте вете­ранів Великої Вітчизняної війни, покла­діть квіти до обеліска.

*  Завжди звертайте увагу на чистоту і порядок у своїй оселі. Поговоріть з дітьми, як зробити так, щоб село завжди було охайним і привабливим.

*  Разом з дітьми посадіть біля свого будинку квітники, дерева. Доглядайте за ними разом з дітьми.

* Частіше розповідайте дітям про видатних людей, які проживали чи про­живають і донині в своєму краї.

*  Знайомте дітей зі звичаями та тра­диціями рідного краю.

*  А якщо ви хочете посіяти в душі дитини золоті зернятка духовності, любові до рідного краю, слова, співай­те, читайте, спілкуйтеся із нею мовою кращих творів українського фольклору та видатних вітчизняних поетів і пись­менників.

*    Запропонуйте дітям намалювати своє село в майбутньому.

Нехай ваші діти зростають гідними синами і донями рідного краю, рідного села.

Частіше кажіть дітям, що учень, маючий низький рівень навчання просто є знахідкою для ворогів України, які хочуть загодувати нас гамбургерами та залити алкогольними напоями, щоб ми були бездумними виконавцями їх бажань.

Та не забувайте бути прикладом для своїх дітей, прикладом порядності, доброти, чуйності.

У повсякденному спілкуванні з дітьми знайдеться чимало приводів для
розмови про героїзм, честь, воїнський обов'язок, вірну товариськість.
Хіба прочитана книга, переглянутий фільм про війну, зустріч з ветеранами не покладуть початок такій бесіді? Духовна близькість з дітьми тим
і дорогоцінна, що на кожному кроці дає дорослим можливість виявити
в присутності дитини своє ставлення до життя.

Хто, як не батьки, можуть зрозуміло і просто пояснити, хто така хоробра людина і хто такий боягуз, як розуміти обов'язок, справедливість,
сміливість.

Виховання патріотичних почуттів починається з пробудження в юній
людині здатності пишатися красою громадянського подвигу. Складовою системи національного виховання є військово-патріотичне, що передбачає виявлення високого ідеалу служіння народові, готовності до
трудового та героїчного подвигу в ім'я процвітання української держави. Воно покликане формувати громадянина-патріота, виробляти у нього глибоке розуміння громадянського обов'язку, готовність у будь-який
час стати на захист Батьківщини, оволодівати військовими та військово-технічними знаннями, спонукати до фізичного самовдосконалення, а також вивчати бойові традиції та героїчні сторінки історії українського народу, його Збройних сил.

Діти мають безпосередній зв'язок з тим, що відбувається в країні: є односельці мобілізовані й застосовують зброю, працюють волонтерами, беруть участь у громадських акціях та ін. Тому батьки мають бути готовими до непростих запитань від дітей, на які важливо дати компетентні й водночас коректні відповіді. Варто надавати дітям чіткі й зрозумілі пояснення, не давати нездійсненних обіцянок, а головне утримуватися від коментарів, спрямованих на підривання національної безпеки чи руйнацію національної єдності в державі. Натомість потрібно розповідати своїм дітям, що держава і громадянське суспільство роблять усе можливе для відновлення миру та порядку в країні, відбиття зовнішньої агресії проти України, що лише в національній єдності та національній гідності наша сила й незламність.

На жаль, нинішня ситуація  в Україні дуже складна. Неоголошена війна з путінською Росією виявила проблему, яка розвивалася протягом багатьох років – відсутність систематичної роботи на рівні держави по прищепленню громадянам любові до своєї рідної землі і розуміння потреби захищати свою Батьківщину. Натомість РФ цілеспрямовано поширювала вигідну їй пропаганду через друковані та електронні ЗМІ, ТБ, шляхом створення та підтримки різних організацій з антиукраїнською ідеологією. Але, ми не перестаємо стверджувати – Україна - єдина країна! І не має  значення, на якій частині цієї величної держави ми проживаємо. Ми єдині. Єдині в думках, у помислах, у бажанні жити у вільній, незалежній державі. Герої Революції Гідності, воїни - захисники на сході країни повстали проти несправедливості, насилля, та за суверенну незалежну Україну! Небесна сотня… Кожен воїн, хто загинув заради свободи, волі, честі, заради майбутнього - здійснив особистий подвиг: віддав найцінніше - своє життя заради нової України. Кров’ю наших героїв на сході та півдні країни сплачено за кожну мить мирного життя решти країни. Тому ми не маємо морального права марнувати цей час, за який наш народ платить життями кращих його синів. Сьогоднішня молодь гідно склала іспит з національної свідомості та громадянської зрілості не в дискусійних баталіях, а на барикадах Майдану. Власне Революція гідності розпочалась саме із молоді. Сьогодні молодь ще активніше включається у волонтерський рух для допомоги війську, пораненим та вимушеним переселенцям із Півдня  та Донбасу. Добровольці їдуть на буремний схід, щоб очищувати наш край від російських окупантів та їхніх посіпак. Молодь почала відчувати відповідальність за майбутнє своєї країни, зросла її національна та громадянська свідомість. Батькам, вчителям, громадськості слід  згуртуватися в діяльності, щоб не загубити молодь і дітей, бо залишиться  Україна обезкровлена, а ми, дорослі,   без пенсійного забезпечення і підтримки в старості.

 Лекція «Про шкідливі звички та роль батьків»

  Добрий вечір, шановні батьки! Сьогодні наша розмова піде «Про шкідливі звички та роль батьків в розвитку стійкої потреби дітей щодо здорового способу життя»47

Звичка — друга натура?

Підростають наші діти... Із маленьких дітлахів вони перетворюються на підлітків. Зростають діти, і більш серйозними стають проблеми, з якими ми стикаємось.

Сьогодні нам хотілося б запропонувати вам замислитись про шкідливі звички, що підстерігають на життєвому шляху кожну людину, які здатні перекреслити все життя.

Як вберегти свою дитину від куріння, алкоголю, наркотиків? Можливо, ми не знайдемо сьогодні унікального рецепту, але спробуємо почати розбиратися у цій проблемі.

Чому підлітки починають палити, вживати алкоголь?

Підлітковий вік — вік становлення. Підліток ще погано знає навколишній світ, самого себе. Він поспішає жити, увійти у світ дорослих людей, все хоче попробувати, про все скласти власну думку. Якщо ж до цього додати чимало нових проблем, перші розчарування, драми, то можна зрозуміти, чому саме підліток такий схильний до шкідливих звичок. Результати обслідувань школярів, які мають шкідливі звички, дозволили скласти так званий рейтинг причин, що, на думку самих підлітків, відіграли найважливішу роль у прийнятті ними згубного рішення.

1) Бажання походити на своїх друзів, знайомих, відповідати своїй групі однолітків.

2) Бажання відчути нові приємні відчуття, про які так багато розповідають освічені знайомі.

3) Цікавість, прагнення випробувати себе у новій, майже екстремальній ситуації.

4) Вплив авторитетної для підлітка людини.

5) Прагнення забутися, розслабитися, зняти напругу, неприємні відчуття.

6) Прагнення демонстративного протесту.

Таким чином, найбільш дієвою причиною залучення підлітків до алкоголю та інших шкідливих звичок є бажання походити на своїх друзів, знайомих, відповідати вподобанням свого оточення.

Але перед очима підлітків завжди присутній приклад батьків, які або зловживають шкідливими звичками, або дотримуються здорового способу життя.

Чи варто обговорювати з дитиною проблему шкідливих звичок, якщо вини є у батьків?

Існує дві головні причини, через які батьки ухиляються від розмов з дитиною про тютюн та алкоголь:

— батьки вважають, що не мають права говорити про це, адже самі палять або вживають алкоголь;

— батьки не вважають за необхідне торкатись цієї проблеми, тому що самі не палять і не вживають алкоголь і гадають, що їхнього прикладу для дитини достатньо.

Шановні батьки, в обох випадках ви робите помилку. Незалежно від того, вживаєте ви самі чи ні, розмова на цю тему завжди корисна. Ваша дитина ще не визначилась, тому її може «занести» в будь-який бік. Дуже важливо не ухилятись від запитань дитини з приводу вашої особистої поведінки.

Однак, чим більш відвертими будете ви, тим простіше буде вашій дитині зрозуміти те, що ви говорите. Наприклад, ви можете сказати, що добре розумієте ту шкоду, яку завдає паління, але самі не в змозі позбавитись цієї звички. Якщо у вашій родині ніхто не палить і не п'є, то ви напевне подаєте гарний приклад. Проте, на практиці буває і так, що позитивна атмосфера в родині сама по собі не виховує в дитині протидію зовнішньому впливу. Тож і в цьому випадку підлітку потрібна батьківська порада.

Як саме потрібно обговорювати з підлітком проблему шкідливих звичок?

Перш за все визначте, що ви хочете донести до свідомості дитини, яку думку сформувати? Пам'ятайте, метою вашої розмови про негативний вплив вживання алкоголю, тютюну — не відгородити дитину від зіткнення із цими речовинами, але навчити приймати розумні рішення, займати правильну і відповідальну позицію при зустрічі з цими речовинами.

У реальному житті існують деякі труднощі дотримання прийнятого рішення, тому обов'язково має бути обговореною тема існування і важливості соціального впливу. Ваша дитина повинна знати про вплив оточення на неї (а також про вплив, який вона може здійснити на своє оточення). Підліток повинен навчитися казати «ні» тому, хто пропонує йому щось погане. Тому ви маєте виявляти інтерес до того, чим займаються друзі вашої дитини.

Як загартувати дитину настільки, щоб вона могла сказати «ні» спокусі? Відповідь шукають дорослі по всьому світу. Психологи радять батькам поставити перед собою два завдання:

— сформувати в дитини ставлення до спокуси, уміння дати їй точну оцінку і сказати собі: «Так, у світі є багато речей, що приносять задоволення. Деякі з них небезпечні, і я зумію побудувати своє життя без них»;

— створити умови для об'єднання підлітків навколо позитивних цілей. Фахівці пропонують практичні поради, які можуть виявитись корисними підлітку в певних ситуаціях. Вони пишуть, що відмова від спиртного або наркотиків — не така вже й легка справа. Вона потребує серйозного обмірковування, певної практики і підтримки зі сторони, а головне — сили волі. Психологи пропонують навчити дитину скористуватися найбільш прийнятною відповіддю при відмові від запропонованого наркотику чи алкоголю.

Підсумки зборів.

Підліток прагне вирватись з-під диктату дорослих. Як свідчать життєві спостереження, ми всі не дуже любимо прислухатись до чужої думки. А дитині тим більше хочеться випробувати себе без будь-чиєї допомоги, поради. Тож не позбавляйте її цієї нагоди, наскільки це можливо. Навчіть дитину приймати правильні рішення самостійно, і ви самі відчуєте, що це — запорука її щасливого життя і вашого спокою.

На останок нашої зустрічі пропоную вам, шановні батьки, сформувати принципи підтримки дитини, які вбережуть її здоров'я і щастя вашої родини:

- терпимість;

- увага;

- тактовність і делікатність;

- уміння поставити себе на місце дитини;

- гнучка система контролю, яка не пригнічує підлітка, а підтримує його;

- обов’язкове дотримування слова як важливого інструменту в родинних стосунках;

У родині діти одержують перші навички здорового способу життя. Але лише здорова не тільки у фізичному, а й у соціально-моральному сенсі родина зможе виростити та виховати здорову в усіх відношеннях людину. В основі родини лежить любов усіх членів родини один до одного. Але є дві особливі людини, які дають початок родині, ростять нас. Це батько й мати - перші зразки мужності та жіночності.

Діти та підлітки вбирають у свою свідомість у першу чергу не наставляння, умовляння чи погрози, а ту атмосферу, яку створюють батьки, спілкуючись між собою та з оточуючими. Якими принципами керується родина, такі принципи покладаються в основу ставлення до життя й у дітей.

Сьогодні ми з вами торкнулися важливої теми, що стосується і морального обличчя наших дітей і, насамперед їх здоров я.

А здоров’я дітей – « крихка кришталева кулька », і тримають її три атланти: спадковість, спосіб життя і середовище.

Пам'ятайте, що дитина – дзеркало своїх батьків. Як у краплині води відбивається сонце, так само і в дітях відбивається особистість батька та матері. Майбутнє належить тільки дітям. Робіть все, щоб дитинство і майбутнє наших дітей були прекрасними. Любові й довіри, щирості та взаєморозуміння, успіхів та щастя вам та вашим дітям!

Лекція

" Як досягти взаєморозуміння між батьками і дітьми "

Одна з найбільш актуальних, найважливіших — взаєморозуміння між батьками і дітьми, зокрема, взаєморозуміння дочки і матері. Проблема стосунків між найближчими і найдорожчими людьми наскільки глобальна, важка і складна, що цієї невеличкої статті зовсім недостатньо для її повного висвітлення. Та все ж спробуємо де в чому розібратись.

Отже, якщо у вашої дитина змінилась поведінка (в гіршу сторону); погіршало навчання; поведінка стає демонстративною (все робиться «на зло»); у дитини з’явились шкідливі звички; у стосунках з усіма — конфлікти «на рівному місці»; асоціальна поведінка; дитина тікає з дому; обманює; з’явилися друзі, які вам не подобаються; дитина замикається в собі — це все ознаки поганого взаєморозуміння (або взагалі його відсутність) між батьками і дитиною.

Звичайно, що всьому вище сказаному обов’язково є причини. Назву найбільш характерні: небажаність дитини для матері ще до вагітності; необізнаність, непідготовленість батьків до виховання дітей; нездорове, нереальне бажання батьків зробити, виховати свою дитину «ангелом», ідеальною людиною і виправити всі свої прорахунки (не допустити, щоб ті були у дітей); неусвідомлення батьками того, що хоч дитина і їх «продукт», але це зовсім інша людина, в якій «перемішано» генетичне спорядження від діда-прадіда по обох лініях; дитина народилась, росте і розвивається в зовсім інших культурно-історичних умовах, ніж батьки; незнання і невраховування батьками вікових особливостей дітей; перенесення конфліктних стосунків між батьками на дітей (бачення в дитині свого опонента, особливо, коли дитина схожа на нього); поява у дитини думки, відчуття непотрібності (на підсвідомому рівні) після народження братів, сестер; розлучень батьків; появи «нового» батька, матері; побиття дітей; постійна критика дитини, навіть з дріб’язкових питань (негативне ставлення); непосильні вимоги у навчанні й іншій діяльності; психотравмуючі ситуації.

Як бачимо, причин дуже багато і вони, як правило, не існують самостійно, а тісно переплетені і взаємопов’язані. Якщо до цього додати те, що дитину не розуміють у школі чи друзі та оточуючі, то її життя стає нестерпним, незрозумілим і безглуздим. Який же вихід із ситуації? Перш за все, не потрібно панікувати, не робити поспішних висновків і не намагатись знайти винних. Успішному вирішенню проблеми це не допоможе! Бо «стіну непорозуміння» будують поступово, непомітно всі — батьки, діти, батьки батьків, вчителі, друзі і т. д.Кожен «кладе» свою цеглинку, і поступово виростає ціла стіна, за якою вже ніхто нікого не лише не бачить, але і не чує. Головне в тому, що цю стіну, при бажанні, можна розібрати. Першу цеглину повинні прибрати батьки, адже в б і л ь ш о с т і випадків — це їх прорахунки. Саме з аналізу цих прорахунків потрібно починати жити по новому.

Наступним кроком має бути віра в дитину. Віра в те, що з неї виросте хороша людина. Яка б не трапилась «пригода» з вашою дитиною, що б вона не «витворила» — це ще не означає, що так буде увесь час. Дитині властиві не лише необдумані кроки, а й помилки, яких ви, будучи дорослими, робите, можливо, більше, ніж вона. Дитина росте, розвивається, переростає у своєму життєвому руслі, але наші втручання (чи невтручання) призводять до того, що це русло змінює свій природний напрямок на неприродний (не їй властивий). Якщо ви в своїй дитині будете бачити лише погане і будете їй на кожному кроці це повторювати, нагадувати, то вона саме такою і стане (якщо у вас будуть «помічники» в школі, то цей процес буде прискореним і ефективнішим). Не розцінюйте якісь вчинки дитини як вирок долі, попробуйте зрозуміти, чому так трапилось і для чого дитина так вчинила. І ви багато чого зрозумієте, а зрозумівши, будете зовсім по-іншому реагувати. Відповідно зміниться і реакція дитини. Діти часто роблять вчинки, якими «перевіряють», чи потрібні вони батькам, чи люблять їх. Вони навіть хворіють для того, щоб їм більше приділяли уваги!

Ніколи не порівнюйте якихось якостей своїх дітей (не протиставляйте) і не дорікайте ними дітям. Намагайтесь не говорити подібних фраз: «А я в твої роки…» і т. п. Ваша дитина — це зовсім інша людина. Вона не тільки не може бути такою, як ви, а і взагалі може мати інші якості, ніж у вас. Пам’ятайте, що найболючіші, найдошкульніші образи для дитини — від батьків. Вони мають надзвичайну руйнівну силу! Знаю це з практики спілкування з дітьми. Батьки часто протиставляють одну дитину іншій — одна «гарна», а друга «погана». Не слід шукати гарне і погане, добре і недобре, кожна дитина має свої як позитивні, так і негативні якості.

Надзвичайно важлива довіра до дитини. Якщо до цього ви не довіряли дитині, то не чекайте від неї швидкого «результату». Тут потрібні час і терпіння. Дитина відчуває віру не на словах, вона, як музикант, відчуває фальшиву ноту, відчуває вашу фальшиву поведінку чи вчинки, нещирість. Дитині потрібно довіряти і тоді, коли вона не зовсім виправдовує вашу довіру.

Намагайтесь хвалити дитину за вдалу дію, вчинок, успіх. Це додає дитині сил і виробляє впевненість. Пусте хваління виховує самовпевненість.

Ефективним методом покращення взаєморозуміння є виконання спільної роботи (будь-якої). У роботі ви багато чого побачите, відчуєте, зрозумієте у вашій дитині і в собі також. Спільна робота породжує теплі, довірливі стосунки, дає можливість дитині розібратись в собі, батьках.

Дуже важливо для взаєморозуміння, щоб ваші слова мали роз’яснення (пояснення). Наприклад, якщо ви думаєте, що вам можна, а дитині ще ні, бо вона багато чого не розуміє (чи рано), ви глибоко помиляєтесь. Те, чого дитина не розуміє, заміщається передчуттям, сумнівом, інтуїцією, а головне — це збільшує дистанцію між вами і дитиною. В цій ситуації краще роз’яснити, ніж просто заборонити.

Більшість батьків хочуть, щоб їх діти не повторили в своєму житті їх помилок, намагаючись всіма силами застерегти від цього дітей. Чим більше застерігають, тим більше проявляється ефект бумеранга — все повторюється, як у батьків. Основною причиною такої ситуації є «сліпі» заборони батьків будь-чого без пояснення дитині — чому це робиться і для чого. «Допомагають» у цьому і невиправдані фантазії батьків — що може бути, що може трапитись. Батьки так далеко заходять у своїх фантазіях, що в дійсності немає і десятої долі того, що вони собі нафантазували, але ж цеглину покладено та ще, можливо, і не одну!

Потрібно проаналізувати ваші домагання щодо навчання дитини. Якщо ваші вимоги не відповідають можливостям дитини, то це може обернутись не лише непорозумінням, а і проблемами із здоров’ям. Психотравмуючі ситуації, яких досить багато трапляється, особливо в цей жорстокий і агресивний час, також беруть найактивнішу участь у побудові непорозуміння (дитина пережила якусь психотравмуючу ситуацію, їй потрібна підтримка, допомога, а ми не лише не помітили цього, а ще й додаємо своєю неуважністю, чи заклопотаністю і т. п.). Бувають такі травмуючи ситуації, коли дитині може допомогти лише спеціаліст, але батьки в більшості випадків до нього не звертаються.

На завершення хочу сказати, що вищенаведена інформація не дає вичерпних рекомендацій (порад) для конкретної сім’ї, конкретної дитини і конкретної життєвої ситуації. Це свого роду схема, дотримуючись якої і маючи велике бажання та терпіння, можна змінити своє і життя дитини на краще.

Золоті заповіді батькам

Шановні батьки! Давайте вчитися виховувати наших дітей, пізнавати те, чого ми не знаємо, знайомитись з основами педагогіки, психології, права, якщо насправді любимо своїх дітей і бажаємо їм щастя. Ці рекомендації допоможуть вам швидше набути батьківської мудрості.

1.Ніколи не кажіть, що у вас немає часу виховувати свою дитину, бо це означатиме: мені ніколи її любити.

2.Не сприймайте свою дитину як свою власність, не ростіть її для себе, не вимагайте від неї реалізації заданої вами життєвої програми і досягнення поставленої вами мети. Дайте їй право прожити власне життя.

3.Ніколі не навчайте тому,учомусамі не обізнані.

4.Вчіть дитину самостійно приймати рішення і відповідати за них.

5.Довіряйте дитині. Дозвольте робити власні помилки, тоді дитина оволодіє вмінням їх самостійно виправляти.

6.Не соромтеся виявляти свою любов до дитини, дайте їй зрозуміти, що любитимете її за будь-яких обставин.

7.Ніколи не давайте дитині негативних оцінкових суджень(«ти поганий», «ти брехливий», «ти злий»), оцінювати треба лише вчинки.

8.Намагайтеся впливати на дитину проханням — це найефективніший спосіб давати їй інструкції.

9.Не ставтеся до дитини зневажливо.

10.Будьте послідовними у своїх вимогах.

11.Ніколи не порівнюйте свою дитину з іншими (друзями, однокласниками, сусідами), а порівнюйте лише з тим, якою вона була вчора і якою є сьогодні.

ВІД ЧОГО ЗАЛЕЖИТЬ УСПІХ ВИХОВАННЯ В СІМ’Ї

1.Сприятливий мікроклімат у родині.

2.Спільна діяльність членів сім’ї.

3.Справедливий розподіл обов’язків, взаємодопомога та взаємопідтримка.

4.Спільний життєвий світогляд.

5.Оптимістичні настрої родини.

6.Особистий приклад батьків – головний метод родинного виховання (наслідування досвіду).

7.Шанування членів родини, повага до старших.

8.Бережливе ставлення до природи.

9.Активна участь дітей у сімейному житті.

10.Відсутність насилля в родині.

11.Збереження родинних традицій і звичаїв.

12.Відбір телепередач, інтернет-сайтів.

Рекомендації батькам учнів середніх  класів 
щодо підготовки домашніх завдань

1. Намагайтеся створити умови, які полегшують навчання дитини:

- побутові ( повноцінне харчування, режим, спокійний сон, затишна атмосфера, зручне місце для занять);

- емоційні ( демонструйте віру в дитину, не втрачайте надії на успіх, виявляйте терпіння, не ображайте в разі невдач);

- культурні (забезпечте дитину довідниками, словниками, посібниками, атласами, книгами зі шкільної програми; разом дивіться навчально-пізнавальні програми, обговорюйте побачене).

2. Слухайте свою дитину: нехай вона читає вголос, переказує те, що треба запам’ятати, перевіряйте знання за питаннями в підручнику.

3. Регулярно ознайомлюйтеся з розкладом уроків, факультативів, гуртків, додаткових занять для контролю й надання можливої допомоги.

4. Діліться з дітьми знаннями з галузі, в якій маєте успіх.

5. Пам’ятайте, що в центрі уваги батьків повинна бути не оцінка, а знання, навіть якщо ними не можна скористатися сьогодні. Тому думайте про майбутнє й пояснюйте дітям, де й коли ці знання стануть у пригоді.

 6. Не залишайте без уваги вільний час дитини. Не порівнюйте її успіхи з успіхами інших.

7. Пам’ятайте, що,за науково обгрунтованими нормами, над виконанням усіх домашніх завдань учні 5-6 класів повинні працювати до 2,5 годин, 7-8 класів – до 3 годин, 8-9 класів – до 4 годин.

8. Створюйте традиції й ритуали родини, які стимулюватимуть навчальну активність дітей. Використовуйте позитивний досвід ваших батьків і знайомих.

 Проблеми виховання

 (ділова гра для батьків)

У вихованні вся справа в тому, хто вихова­тель.

Д. Писарев

Вихователь сам має бути тим, ким хоче зро­бити вихованця.

В. Даль

Мета: на конкретних прикладах проаналізувати випадки виховання, які викликають найбільше проблем у батьків, дійти спільної думки; залучати батьків до читання педагогічної літера­тури; ознайомити з правами дитини, виховувати повагу до дитини як до рівноправного члена сім'ї.

ХІД ЗБОРІВ

I.        Вступне слово вчителя. Мотивація

Доброго дня, шановні батьки, раді вітати вас на сьогоднішній діловій грі. Хто з батьків не мріє, щоб його дитина виросла найрозумнішою, найвродливішою, найсильнішою, найдобрішою та наймужнішою, хто не сподівається, що люди поважатимуть сина чи доньку за працьовитість і знання справи, за вихованість. Одним словом, ми мріємо про всебічну досконалість наших дітей.

Усебічний, гармонійний розвиток — наш іде­ал. Ідеал і сімейного, і суспільного виховання. Але скільки треба наполегливої та кваліфікованої пра­ці батьків і вчителів, щоб наші діти ввібрали все багатство інтелектуальної, моральної культурної спадщини, виробленої людством.

Виховувати — це значить творити людину. Сьогодні ми поговоримо про деякі складні ви­падки, з якими стикаються батьки у вихованні дітей. Ви всі працюєте в різних сферах, спілкує­теся з різними людьми, але всіх вас об'єднує те, що у вас є діти.

II.   Тестування батьків

Розпочнемо ми з вами зустріч із простого тес­тування, яке дасть вам можливість перевірити ще раз педагогічні здібності. Можливо, саме це тесту­вання не дасть вам у майбутньому припуститися помилок у вихованні вашої дитини. Результати його знатимете тільки ви, тому, якщо ви відвер­то дасте відповіді на питання, дізнаєтесь, який ви вихователь.

Тест для батьків «Чи можете ви?»

*     У будь-який момент залишити всі свої справи та зайнятися дитиною.

*     Порадитися з дитиною, незважаючи на її вік.

*     Зізнатися дитині в помилці, якої ви припус­тилися в ставленні до неї.

*     Вибачитися перед дитиною, якщо ви не праві.

*     Стримати себе, якщо вчинок дитини роздра­тував вас.

*     Поставити себе на місце дитини.

*     Повірити хоча б на хвилинку, що ви добра фея.

*     Розповісти дитині про повчальний випадок зі свого дитинства, який невигідно свідчить про вас.

*     Пообіцяти дитині, що виконаєте її бажання за хорошу поведінку.

*     Завжди утримуватися від слів, які боляче вра­зять дитину.

*     Надати один день, коли б вона робила все, що їй заманеться, і поводила себе так, як схоче, а ви ні в що не втручалися.

*     Не відреагувати, коли ваша дитина вдарила, грубо штовхнула або просто незаслужено об­разила іншу дитину.

*     Встояти проти дитячих прохань і сліз, якщо впевнені, що це примха, забаганка.

Відповіді:   

 «можу і завжди так роблю» — 3 бали;

       «можу, але не завжди так роблю» — 2 бали;

       «не можу» — 1 бал.

Підрахуйте

30-39 балів: дитина — найбільша цінність у вашому житті. Ви дієте правильно й можете сподіватися на добрі результати.

16-30 балів: піклуватися про дитину — для вас питання першочергове. Ви схильні до комп­ромісів, які послаблять виховний ефект. Вам слід серйозно замислитися над підходом до виховання.

Менше ніж 16 балів: перед вами постали сер­йозні проблеми стосовно виховання дитини.

III.   Ділова гра

1.   Обговорення ситуацій

А тепер переходимо до нашої гри. На сьогод­нішнє засідання винесено декілька запитань, які стосуються кожного з нас, адже рано чи пізно ко­жен намагається дати на них відповіді.

1.  Теперішня молодь уся з якимись викрутаса­ми, їм обов'язково хочеться відрізнятися від старших. І одяг, і манери — усе неприродне, нарочите. (Обговорення ситуації. Виступи батьків.)

Висновок. А хіба ми не були такими? Нам здаються дикими ритми рок-музики, коли діти слухають «Рамштайн», а наші батьки дивува­лися, що можна знайти в піснях групи «Кіно» й «Акваріум». Ми з вами слухали «Наутілус Помпіліус». Нам не подобаються «трясучі» танці без світла, нашим дідам здавався дуже аморальним фокстрот, а на початку XIX сто­ліття гостру полеміку викликав вальс: по­думати тільки, обіймаються привселюдно! То є конфлікт поколінь чи немає?

2.     Інтерес до оточуючих людей, чуйність, ще­дрість. Малюк наділений ними завжди. Чому, підростаючи, він часом втрачає їх?

(Обгово­рення питання. Виступи батьків.)

 Висновок. Тому, що будь-яку добру якість треба закріплювати. І тут головним є не тіль­ки приклад старших, а й власне тренування дитини в моральних вчинках.

3.     Ось підслухана розмова між батьками та ди­тиною:

— Ти — наша дитина, й батькам видніше, як тебе виховувати.

— А я по телевізору чув, як говорили, що за дітей відповідають усі.

(Обговорення питання. Виступи батьків.)

4. Ніхто не хоче, щоб його дитина виросла жа­дібною, грубою, злою. І все ж таке трапляєть­ся, навіть у гарних родинах.

Отже, батьки просто не розуміють, звідки береться доброта, егоїзм, гуманність, байду­жість. Виростити дитину нелегко. Доводиться багато чим жертвувати. Добре, якщо жертви розумні. Пожертвуйте, наприклад, поганими звичками.

Чому таке трапляється? Ваша думка.

(Обгово­рення питання. Виступи батьків.)

2.   Діалог з відомим педагогом

Учитель. А тепер уявіть, шановні батьки, що на ві­чні батьківські питання відповіді дадуть чудові пе­дагоги. Уявімо можливий діалог сучасного батька з А. Макаренком,  В. Сухомлинським.

  Питання перше. Тепер часто говорять про єдність краси, праці та духовного спілкування. Як вони взаємопов'язані?

 

 Сухомлинський. Життя переконало мене, що коли дитина виростила троянду для того, щоб милува­тись її красою, коли єдиною винагородою за пра­цю стала насолода красою та створення цієї краси для щастя й радості іншої людини,— вона здатна на зло, підлість, цинізм, безсердечність... Краса са­ма по собі не має жодної магічної сили, яка ви­ховувала б у людині духовне благородство. Краса виховує моральну чистоту, людяність лише тоді, коли праця, яка створює красу, олюднена висо­кими моральними спонуканнями, насамперед про­йнята повагою до людини.

  І знову питання. Чому радість праці є ви­щою моральною цінністю?

  Сухомлинський. Радість праці не порівняти з жод­ними іншими радощами. Вона не можлива без відчуття краси, але тут краса — не тільки те, що одержує дитина, а й передусім те, що вона ство­рює. Радість праці — це краса буття. Пізнаючи цю красу, дитина переживає почуття власної гід­ності, гордість від усвідомлення того, що труднощі переборені. Почуття радості доступне лише тому, хто вміє напружувати сили, хто знає, що таке піт і втома. Дитинство не повинне бути постійним святом: якщо немає посильного трудового на­пруження, для дитини залишається недоступним і щастя праці. У праці розкривається багатство людських стосунків.

   Макаренко. Суворість і ласка — це найважче питан­ня. Здебільшого люди не вміють нормувати ласку та суворість, а це вміння у вихованні вкрай необ­хідне. Люди ніби розбираються в цих питаннях. Вони вважають: суворість треба нормувати, ласку теж, де це потрібно, тоді, коли дитині 6-7 років, а ось до 6 років можна без норми. Насправді голо­вні основи виховання закладаються до 5 років.

    Під суворістю я не розумію гнів чи істеричний крик — у жодному разі. Суворість доречна тільки тоді, коли нема ніяких ознак іс­терії. Ваша впевненість, ваше тверде рішення, як­що ви його висловите ласкаво справлять більше враження.

IV.   Підсумок

Ось і добігає кінця наша зустріч. Ми вдяч­ні за те, що ви відгукнулися на наше прохання, прийшли поділитися своїми думками, поглядами, переживаннями. Згадкою про нашу зустріч нехай будуть пам'ятки для батьків

Пам'ятка для батьків

Шановні батьки, пам'ятайте!

*     У дітей, які не знають, що їм робити в час дозвілля, псуються і голова, і серце, і мораль­ність. Допоможіть своїй дитині вибрати ко­рисне заняття.

*     Турбуйтеся про те, щоб дитяче серце не стало грубим, злим, холодним, байдужим і жорсто­ким у результаті «виховання».

*     Батьки, пам'ятайте! Фізичне покарання — це показник не тільки вашої слабкості, розгубленості, безсилля, а й педагогічного безкультур'я. Ремінь і тумак вбивають у ди­тячому серці витонченість і чутливість, роз­бещують людину. Одурманюють її отрутою брехні.

*     Не ставте вашу дитину в становище, коли во­на змушена оборонятися брехнею.

*     Говоріть із дитиною так, щоб не залишало­ся жодного сумніву в тому, що ви керуєтеся турботою й тривогою за неї, а не бажанням відмахнутися, образити.

*     Будьте навіть у дрібницях до кінця правди­вими та чесними зі своїми дітьми. Незначний домішок брехливості, штучності дуже добре помічають діти.

*     Не забувайте поділитися зі своїми дітьми до­сягненнями й невдачами, тоді вони відкрива­тимуть вам свої таємниці, чекатимуть вашої поради, підтримки.

*     Батьки, пам'ятайте! Вашу дитину виховує кожна хвилина життя, кожний куточок зем­лі, кожен ваш крок, слово, справа, з якими її особистість стикається ніби випадково, ми­моволі.

*     Враховуйте основні методи виховання й пере­конання, вправи, стимулювання.

                 І наостанок  хочу звернути вашу увагу на емоції. «Позитивні емоції»  «Негативні емо­ції» — поставте ці слова в дві колонки. Скільки разів ви сьогодні дитину: хвалили — докоряли; заохочували, підбадьорювали — пригнічували, принижували; цілували — звинувачували; обійма­ли — засуджували; були лагідними — відганяли; співпереживали — розвінчували, лаяли; усміхали­ся — читали нотації; пишалися — залишали без чогось необхідного.

                Цікаву точку зору, яка стосується нашої сьогоднішньої розмови, висловив лікар-психотерапевт й відомий письменник Володи­мир Леві. Ось його думки: «Мене цікавить інше. Чому в різні дні ми такі різні? Раптом усе від­тануло, у повітрі щось пронизливо-життєдайне. Звідусіль ідуть промені. Скрізь усмішки, жарти…

Але ось... морок. На вулиці й на обличчях. Відчуження, озлобленість. Очі опущені. Тоді дума­єш: так було завжди. Безпросвітно. І так завжди буде...

Од­нак, хто знає, можливо, йшов уранці хтось один, який «встав не з тієї ноги», і заразив усе місто. Мені зіпсував настрій Василь Петрович, а я — Степану Петровичу, і не помічаєш, як. Ми в масі своїй емоційно беззахисні. Досить одного роздра­тованого крикуна з високовольтною злістю, щоб одразу всім оточуючим стало погано. Агресив­ність, як відомо, сама себе підтримує. Нехай цього не відчуватимуть наші діти.

Шановні батьки, давайте виховувати дітей разом!

Тільки наша спільна праця зможе дати нам хороші плоди!

Неможливо зробити оплеск однією рукою. Учитель - це тільки одна «долонька». І якою б сильною, творчою та мудрою вона не була, без вас, дорогі батьки, без вашої другої «долоньки», вчитель безсилий.

Школа не завжди може задовольнити всі запити батьків. І все ж ... Якщо подивитися на ситуацію з іншого боку. Що залежить від батьків? Як вони будують свої відносини з установою освіти , в якому навчається їхня дитина? Що можуть дорослі зробити для того , щоб школа не стала « полігоном » для конфліктів , а була другим домом для їхніх дітей ? Виявляється , для цього треба зовсім небагато : треба тільки навчитися вибудовувати взаємини один з одним.

Ось деякі рекомендації батькам , як будувати 

відносини з вчителями вашої дитини.

- Намагайтеся побачити у вчителі свого союзника, зрозуміти його заклопотаність справами вашої дитини, розділяйте високу відповідальність, яку він несе на собі.

- Цінуйте бажання педагога повідомити щось нове і важливе про вашу дитину. Завжди ставитеся до вчителя шанобливо, особливо проявляйте це в присутності дітей, не кажіть різко про помилки ваших педагогів, хоча і їм, як і всім людям, властиво помилятися.

- Терпляче вислухайте педагога, не соромтеся і не бійтеся задавати питання, щоб виключити недомовки і неясності. Чим більше ви будете знати, тим легше буде спілкуватися.

- Не давайте волі емоціям: коли відчуваєте, що їх важко контролювати, уявіть себе на місці вчителя.

- Відвідуйте батьківські збори, проявляйте на них активність, виявляйте посильну допомогу вчителям. Це підвищить ваш авторитет не тільки в школі, а й в очах власної дитини.

- Якщо у вас виникають труднощі у вихованні дитини , відверто скажіть про це педагогу : разом буде легше їх подолати. Пам'ятайте , що виховання не може бути успішним , якщо між вчителями та батьками погані стосунки. Для того , щоб навчити дитину необхідним соціальним навичкам , батьки повинні не тільки розповісти про них підростаючій людині , а й демонструвати їх на практиці. Подумайте , будь ласка , якими бачаться дитині ваші ділові та особистісні відносини з вчителями ? Погодилися б ви , щоб дитина будувала взаємодію з іншими людьми , скориставшись саме вашою моделлю? Якщо так , то вас можна тільки привітати . Якщо ні - у вас ще є час , щоб щось змінити.

- Тільки спільно, всі разом ми подолаємо всі труднощі!

Пам’ятка батькам обдарованих дітей

v    Підтримуйте здібності дитини до творчості й виявляйте співчуття до ранніх невдач. Уникайте негативної оцінки творчих спроб дитини.

v   Будьте терпимі до несподіваних ідей, поважайте допитливість ідеї дитини. Намагайтесь відповідати на всі запитання, навіть якщо вони вам здаються безглуздими.

v   Залишайте дитину одну і дозволяйте їй, якщо вона бажає, самій займатися своїми справами. Надлишок опіки може обмежити творчість.

v   Допомагайте дитині формувати її систему цінностей, не обов’язково засновану на її системі поглядів, щоб вона могла поважати себе і свої ідеї поряд з іншими ідеями та їх носіями.

v   Допомагайте дитині задовольняти основні людські потреби, оскільки людина, енергія якої скута основними потребами, рідко досягає висот у самовираженні.

v   Допомагайте дитині долати розчарування і сумніви, коли вона залишається сама в процесі не зрозумілого ровесникам творчого пошуку: нехай дитина збереже свій творчий імпульс.

v   Поясніть, що не на всі запитання дитини завжди можна відповісти однозначно. Для цього потрібен час, а з боку дитини — терпіння. Вона має навчитися жити в інтелектуальному напруженні, не відкидаючи своїх ідей.

v   Допомагайте дитині цінувати в собі творчу особистість. Однак її поведінка не має виходити за межі пристойного.

v    Допомагайте дитині глибше пізнати себе. Виявляйте симпатію до її перших спроб виразити таку ідею словами і зробити зрозумілою для оточення.

ОДИН ДЕНЬ – БЕЗ НОТАЦІЙ

(поради батькам)

1.     Будіть дитину спокійно; коли вона прокинеться, мусить побачити вашу усмішку і почути ласкавий голос. Не підганяйте зранку, не смикайте по дрібницях, не дорікайте за помилки і через необачність, навіть якщо "вчора попереджали ".

2.     Не квапте, вміння розрахувати час – ваше завдання, і якщо це вам погано вдається, то провини дитини в цьому немає.

3.     Не виряджайте дитину до школи без сніданку, їй потрібно багато попрацювати.

4.     Не прощайтесь, попереджаючи та наставляючи: "Дивись, не пустуй", "Поводь себе добре", "Щоб сьогодні не було поганих оцінок" т.п. Побажайте успіху, знайдіть декілька ласкавих слів. У дитини попереду важкий день.

5.     Забудьте фразу "Що ти сьогодні одержав?" Зустрічайте дитину після школи спокійно, не обрушуйте на неї тисячу питань, дайте розслабитись (пригадайте, як ви самі почуваєтесь після важкого робочого дня, багатогодинного спілкування з людьми). Якщо ж дитина занадто збуджена, якщо бажає поділитися чимось, не відмахуйтесь, не відкладайте на потім, вислухайте, це не забере багато часу.

6.     Якщо бачите, що дитина засмучена, але мовчить, не допитуйтесь, нехай заспокоїться, тоді і розповість усе сама.

7.     Вислухайте зауваження вчителя, не поспішайте влаштовувати допит і постарайтеся, щоб ваша розмова з учителем відбувалася без дитини.

8.     Після школи не поспішайте посадити виконувати уроки, необхідно 2-3 години відпочинку (а в першому класі добре було б години півтори поспати ) для відновлення сил. Найоптимальніший час для приготування уроків від 15до 17 год. Заняття вечорами некорисні, завтра прийдеться все починати спочатку.

9.     Не примушуйте виконувати всі уроки за раз, після 15-20 хв. занять необхідні 10-15 хвилинні "перерви".

10. У спілкуванні з дитиною намагайтесь уникати умов: "Якщо ти зробиш, то..." Інколи умови стають нездійсненними і не залежать від дитини, і ви можете опинитися в дуже складній ситуації.

11. Під час приготування уроків не сидіть "над душею", дайте можливість працювати самій, але якщо ж потрібна ваша допомога, наберіться терпіння. Спокійний тон, підтримка ("не хвилюйся все вийде", "давай розберемося разом", "я тобі допоможу"), похвала (навіть якщо не дуже виходить) необхідні. Не акцентуйте увагу на оцінках.

12. Знайдіть (постарайтеся знайти) протягом дня хоча б півгодини, коли ви будете належати тільки дитині, не відволікаючись на домашні справи, телевізор, спілкування з іншими членами родини. В цей момент найважливіше справи дитини, радості, невдачі, турботи.

13. Віднайдіть єдину тактику спілкування усіх дорослих у сім'ї з дитиною, свої суперечності з приводу педагогічної тактики вирішуйте без неї. Якщо щось не виходить, порадьтеся з учителем, лікарем, психологом, не вважайте зайвою літературу для батьків, там ви знайдете багато корисного.

14. Будьте уважними до скарг дитини на головний біль, втому, поганий стан. Найчастіше це об'єктивні показники втоми, складності навчання.

15. Запам'ятайте, що навіть "зовсім великі" діти (ми часто говоримо "Ти вже великий" 7 – 8 – річній дитині) дуже люблять казку перед сном, пісеньку і ласкавий дотик. Це все заспокоює їх, допомагає зняти напругу, яка накопичувалась за день, і спокійно заснути. Намагайтесь не згадувати перед сном неприємностей, не з'ясовувати стосунки, не обговорювати контрольну роботу, що буде завтра.

Завтра новий день, і ми повинні зробити все можливе, щоб він був спокійним, добрим і радісним. 

  

Поради батькам

Часто за нескінченим потоком справ ми не звертаємо уваги на найдорожче, що в нас є – на наших дітей. А вони так потребують уваги!

Одного разу у дитини запитали: « Чого тобі найбільше хочеться?»

«Я хочу захворіти,бо коли я хворіла, тоді мама сиділа біля мене, розмовляла, розповідала казки, читалакнижки, мені було так добре»,- відповіла дитина.

Порада 1

Не забувайте приділяти увагу повсякденному спілкуванню з дитиною. І тоді колись почуєте: «Дякую тобі, мамо, за твою науку. Колисала ти мене, колиши й онуку».

Порада 2

Намагайтесь говорити спокійно і доброзичливо. Не зловживайте словами: «повинен», «треба». Не забувайте казати дітям «дякую», «вибач», адже вони вчаться того, чого їх навчають. Якщо дитина зростає у докорах, вона починає жити з почуттям провини.

Порада З

Будьте в міру вимогливими:

•виправляйте;

•реагуйте на недоліки;

•хваліть за мінімум — карайте за максимум. Примітка: інколи вмійте і «не побачити».

Порада 4

Спільні сімейні обіди — один з елементів належної культури поведінки, тільки не ті, де переважають уїдливі насмішки:

-Прибери лікті зі столу! Підніми голову, вона в тебе не глиняна!

-Не плямкай!

-Як ти їси, дивитись гидко!

-А хто за тебе «дякую» скаже!

Як говорив стародавній мислитель Сенека, «нелегко привести до добра повчанням, а легко прикладом».

То ж будьмо прикладом своїм дітям у всьому. Бо «блаженні ті батьки, чиє доброчесне життя є прикладом доброзичливості для дітей, зразком виправлення і правилом благих дій».

Порада 5

Дуже важливою умовою є дотримання принципу погодженості у вихованні,одностайності у вимогах до дітей. Слушними, на наш погляд, є зразки народної мудрості:

•Коли батько каже «так», а мати — «сяк», росте дитина як будяк.

•Біда тому дворові, де курка кричить, а півень мовчить.

Порада 6

Піклуйтесь про щасливу долю свого дитяти.

Відразу в кожного на думці — придбати і передати у спадок солідне майно. «Та, якщо вони не вміють благочестиво поводитися, — вчить Святий отець Іван Злотоустий, — воно недовго протримається у них, вони його розтринькають, воно загине разом з його господарями».

Знайте, батьки, — найкращий спадок для дітей не золото та маєтки, а гарне виховання і навчання. Для переконливості пропонуємо давню притчу, в якій закладена саме ця ідея.

«Якщо ти даси своєму синові одну рибину, то він буде ситий один день, якщо даси дві — то два дні, три рибини — три дні… Але коли ти навчиш його ловити рибу, працювати, то він буде ситий протягом усього свого життя. Отже, — продовжує Святий отець, — учіть дітей бути благочестивими володарями своїх пристрастей, багатими в добродіяннях і не очікуйте від Бога ніякої милості, якщо не виконаєте свого обов’язку». А слова видатного педагога К.Ушинського про те, що «коли бажаєш вихованцеві щастя, треба виховувати його не для щастя, а для праці життя», слугують цілком логічним підтвердженням всього зазначеного вище.

Порада 7

Матері, привчайте своїх доньок до охайності, чистоти і краси зовнішньої. Знайте, що в народі доньок порівнюють з їхніми мамами за приказкою: «Який кущ, така й калина, яка мати, така й дитина».

Порада 8

Обов’язок батька — виховати в сина мужність, бо вона є головним показником зрілості юнака.

Поради батькам, що допомагають дітям учитися

•       Намагайтеся займатися з дитиною так, щоб вона не нудьгувала під час занять. Інтерес — найкраща з мотивацій.

 •       Повторюйте вправи. Розвиток розумових здібностей дитини визначають час і практика. Якщо якась вправа не виходить, зробіть перерву, поверніться до неї пізніше або запропонуйте дитині легший варіант завдання.

 •       Не виявляйте зайвої тривоги з приводу недостатніх успіхів і незначного просування або навіть деякого регресу вашої дитини.

 •       Будьте терплячими, не поспішайте, не давайте дитині завдань, що виходять за межі її інтелектуальних можливостей.

 •       У заняттях з дитиною треба знати міру. Не змушуйте дитину виконувати вправу, якщо вона весь час крутиться, стомилася, неврівноважена. Спробуйте визначити межі витривалості дитини, збільшуйте тривалість занять щоразу на невеликий відрізок часу.

 •       Бажано використовувати ігрову форму занять, оскільки діти погано сприймають чітко регламентовані, повторювані, монотонні заняття.

 •       Уникайте несхвальної оцінки, знаходьте слова підтримки, частіше хваліть дитину за терпіння, наполегливість тощо. Ніколи не порівнюйте дитину з іншими дітьми. Формуйте в неї впевненість у своїх силах, високу самооцінку.

 Золоті правила для батьків

 •       Більшість дітей - "звичайні". Не робіть зі своєї дитини вундеркінда, окреслюючи непосильні вимоги, орієнтуючи на недосяжні еталони. Дитина повинна частіше відчувати задоволення від того, що вона щось може, ніж тривожитись з приводу того чого не може зробити.

 •       У різних дітей - різні здібності (розумові, художні, математичні, організаційні, вольові, чуттєві). Здібності треба розвивати! Але ваше перше завдання - визначити оптимум вашої дитини.

Не орієнтуйте навіть найбільш здібну дитину на винятковість! На цьому шляху її чекає розлад із самою собою, бо завжди поруч знайдеться хтось більш обдарований працелюбний.

Здійснитися в житті може лише активна дитина, Виховуйте людину дій , вчинку.

 •       Не повчайте у незнанні! Правильно виховувати може лише той, хто знає дитину - розуміє її чесноти і вади, відчуває її настрій, добре орієнтується в її інтересах, смаках, цінностях, звичках, здібностях.

•       Викорініть із своєї практики вираз: "Роби, раз я вимагаю". Замініть цю форму вимоги іншою: "Роби, тому що цього не можна не зробити". Зростаючи, особистість повинна звикнути до виконання вимог не на догоду зовнішньому розпорядженню, а тому, що вони розумні, доцільні...

 •       Довіряйте дитині. Людина, яка виростає у довірі, йде по життю спокійно, зона відкрита, товариська, доброзичлива. Будьте терплячими! Ставтесь терпляче до дитячих проявів: процес розвитку є випробуванням не лише для дорослих але й для самої дитини. Виховуйте її вимогливою любов'ю.

 •       Ніколи не кажіть, що за всіма життєвими проблемами не лишається часу на виховання дитини.

"Пам'ятки для батьків"

Шановні батьки!

    Підлітковий вік -  вік Вашої дитини, дуже відповідальний для її подальшого розвитку, становлення.  Саме в цей період дитина  починає ставати дорослою: визначається у світі цінностей,  активно набуває досвід спілкування,  відкриває  та стверджує свою унікальну й неповторну  особистість. Саме в цьому віці важливо зробити свідомий вибір орієнтирів свого майбутнього, картинка цього  бажаного майбутнього повинна стати   більш чіткою та особистісною. Для цього потрібно визначитися й у виборі професійного напрямку.

Сподіваємось, що надана Вам інформація допоможе зорієнтуватися  в   цій ситуації, зрозуміти, яким чином Ви можете допомогти Вашій дитині.

Кроки  до  професійного самовизначення

1. Спостерігати за  інтересами, здібностями, темпераментом, особливостями  пам’яті, уяви сина (дочки).

2. Прислухатися до їхніх  відчуттів, бажань, інтуїції.

3.Визначити  професійний напрямок, або кілька професій, які подобаються, до яких є потяг, існують принципові можливості успішного їх освоєння та працевлаштування.

4.Шукати якнайбільше інформації про цей напрямок,  професії, знайомитися з людьми, які їх представляють.

5.Спробувати знайти можливість для спостережень дитини за  діяльністю  спеціалістів.

6. Визначити фізичні  характеристики та психологічні якості, необхідні для кожної з  цих професій.

7.„Приміряти” на свою дитину  ці види діяльності.

8.Скласти список суттєвих можливостей професій (наприклад, можливість спілкування з багатьма людьми, поїздки за кордон, висока платня, тощо), та складнощів (високе навантаження, ненормований робочий час,  значне фізичне навантаження, тощо) і допомогти  проаналізувати сину (дочці) їх, співвіднести з життєвою метою, очікуваннями, мріями. Порівняти, зважити всі „плюси” й „мінуси”.

9.Зробити остаточний  вибір.

10.Розпланувати кроки до бажаного, продумавши й запасний варіант та впевнено разом  йти до мети.

  Пам’ятка для батьків щодо спілкування з дітьми,

які мають емоційні труднощі

1. Емоції виникають у процесі взаємодії з навколишнім світом. Необхідно навчити дитину адекватно реагувати на певні ситуації та явища зовнішнього середовища.

2. Не існує поганих і хороших емоцій, і дорослий у взаємодії з дитиною повинен постійно звертатись до доступних їй рівнів організації емоційної сфери.

3. Почуття дитини не можна оцінювати, не слід вимагати, щоб вона не переживала те, що вона переживає. Як правило, бурхливі афективні реакції - це результат тривалого стримування емоцій.

4. Потрібно навчити дитину усвідомлювати свої почуття, емоції, виявляти їх у культурних формах, спонукати до розмови про свої почуття.

5. Не слід вчити дитину пригнічувати власні емоції. Завдання дорослих полягає в тому, щоб навчити правильно спрямовувати, виявляти свої почуття.

6. Не слід у процесі занять з важкими дітьми намагатися цілком ізолювати дитину від негативних переживань. Це неможливо зробити в повсякденному житті, і штучне створення «тепличних умов» тільки тимчасово вирішує проблему.

7. Треба враховувати не просто модальність емоцій (негативні чи позитивні), а й їхню інтенсивність. Надлишок одноманітних емоцій спричиняє негативні явища.

8. Для профілактики емоційного напруження слід долучати дитину до різних видів діяльності. Корисним для емоційного розслаблення є застосування гумору.

9. З метою ліквідації негативнтх емоцій потрібно спрямовувати їх у творче русло: мистецтво, поезію, літературу, музику чи заняття танцями.

10. Ефективність навчання дитини володіти своїми емоційними станами значною мірою залежить від особливостей її ставлення до себе. Завищена чи занижена самооцінка суттєво погіршує самопочуття дитини, створює бар'єри для необхідних змін. У таких випадках потрібно починати роботу з корекції ставлення до себе, учнівської самооцінки.